нахиляти
НАХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., НАХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док.
1. що, рідко кого. Змінювати пряме положення кого-, чого-небудь на похиле.
Ходить вітер, ходить буйний, По полю гуляє; Тонку вербу край дороги Хилить, нахиляє (П. Грабовський);
Шквал крутить корабель, нахиляє його і от-от перекине в безодню (О. Іваненко);
Ухопив [Тупий] відро, що стояло на цямрині, нахилив і зачав пити воду (Л. Мартович);
Нахиливши голову, Максим пильно дивиться в глибінь, мов читає книгу (М. Стельмах);
// Змінюючи положення, наближати що-небудь до когось, чогось.
[Хвора:] Сядь ближче біля мене, нахили Лагідне личенько до мене ближче (Леся Українка).
2. кого, перен., заст. Навертати, спрямовувати кого-небудь до когось, чогось.
Скільки батько не нахиляв мене до хазяйства, але мене те не цікавило (з мемуарної літ.);
– А може, й не від того так полюбила Іванка, що мати його похвалила, що до нього серце її нахиляла? (А. Хижняк).
Словник української мови (СУМ-20)