нахідка

НА́ХІДКА, и, ж.

Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь.

[Мар'яна:] Антоне Федоровичу! Ставте могорича за щасливу нахідку (Я. Мамонтов);

Юрій Макарович ще раз оглянув подарунок. – Чудесна люлька, – проговорив, розчулений. – Чудесна нахідка (Г. Коцюба).

◇ (1) Як на́хідка – пригодиться, дуже потрібний.

Учись – на старість буде як нахідка (Номис);

Ще невідомо, які там гори підуть за переправою. Добре, як добре, а коли бездоріжжя, бескеття? Заріз! Тоді додаткова сотня мін дула б як нахідка (О. Гончар).

Значення в інших словниках

1. нахідка — на́хідка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. нахідка — -и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. нахідка — Знахідка  Словник чужослів Павло Штепа
4. нахідка — На́хідка, -дки, -дці; -хідки, -хідок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. нахідка — НА́ХІДКА, и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь. [Мар’яна:] Антоне Федоровичу! Ставте могорича за щасливу нахідку (Мам., Тв., 1962, 401); Юрій Макарович ще раз оглянув подарунок.  Словник української мови в 11 томах
6. нахідка — Нахідка, -ки ж. Находка. Учись, сину, на старість буде як нахідка. посл.  Словник української мови Грінченка