нахідка

НА́ХІДКА, и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь.

[Мар’яна:] Антоне Федоровичу! Ставте могорича за щасливу нахідку (Мам., Тв., 1962, 401);

Юрій Макарович ще раз оглянув подарунок. — Чудесна люлька, — проговорив, розчулений. — Чудесна нахідка (Коцюба, Нові береги, 1959, 158).

◊ Як на́хідка — як те, що знайдене, як непередбачене придбання чого-небудь.

Учись — на старість буде як нахідка (Номис, 1864, № 6004);

Ще невідомо, які там гори підуть за переправою. Добре, як добре, а коли бездоріжжя, бескеття? Заріз! Тоді додаткова сотня мін дула б як нахідка (Гончар, III, 1959, 312).

Значення в інших словниках

1. нахідка — на́хідка іменник жіночого роду  Орфографічний словник української мови
2. нахідка — -и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. нахідка — Знахідка  Словник чужослів Павло Штепа
4. нахідка — НА́ХІДКА, и, ж. Те, що знайдене, або те, що вдало виявлене, що підходить для кого-, чого-небудь. [Мар'яна:] Антоне Федоровичу! Ставте могорича за щасливу нахідку (Я. Мамонтов); Юрій Макарович ще раз оглянув подарунок.  Словник української мови у 20 томах
5. нахідка — На́хідка, -дки, -дці; -хідки, -хідок  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. нахідка — Нахідка, -ки ж. Находка. Учись, сину, на старість буде як нахідка. посл.  Словник української мови Грінченка