начиняти
НАЧИНЯ́ТИ, я́ю, я́єш і НАЧИ́НЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що.
1. Наповнювати, набивати чим-небудь внутрішність чогось (перев. про щось їстівне).
– А чоловік чистить, крає та береже його [свиняче м'ясо], одно варить, інше в димах коптить, начиняє ним ковбаси (І. Франко);
Дрібно посічіть цибулю, додайте посічену скумбрію, сардини, маслини й петрушку і цим фаршем начиніть помідори (з навч. літ.);
// Виготовляти таким способом яку-небудь кількість чогось.
– От якби можна було ковбас начинить, то-то б добре було, – поралась коло кендюхів та кишок стара Шумиха (Д. Мордовець);
* Образно. Микошу звиклого жо постійного недоїдання в Ніжині, начиняла [мати] їжею так, що тому аж млосно ставало (О. Полторацький).
2. перен., кого, розм. Постачати кого-небудь багатьма ідеями, думками, знаннями, повідомленнями і т. ін.
– Облиш мої нерви! – закричав Гейнц. – Мені остогидло все на світі: і оці безконечні відступи, і оцей танок смерті, і брехня, якою нас начиняють (П. Загребельний).
Словник української мови (СУМ-20)