нашарування
НАШАРУВА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. нашарува́ти і нашарува́тися.
Трої теж не було, доки не знайшовся сміливець, котрий прийшов і відкопав її з-під нашарування віків (О. Гончар);
Звичайною голою рукою я звільнив ринви від вікових нашарувань органічних і неорганічних пород (У. Самчук).
2. Те, що нашарувалося на що-небудь.
Автографа художника на портреті немає, мабуть, він прихований під фарбою кількох пізніших нашарувань (із журн.);
// Осадове утворення у вигляді шарів ґрунту, що налягають один на одний.
Під величезною товщею геологічних нашарувань виявлено гігантські пласти кам'яного вугілля (І. Цюпа);
Де збагнули цінність сапропелю – цього чудового органо-вапнякового матеріалу, – вже не відмовляються від подальшої розробки донних нашарувань, всілякими способами вичерпують мул (з газ.).
3. перен. Особливість, риса чого-небудь, що утворилася пізніше і приєдналася до першооснови.
Олена була чужою. Інколи він знаходив у її обличчі, в інтонаціях риси колишньої Льолі, та вони швидко зникали під нашаруваннями образ, самолюбства і внутрішніх протиріч (М. Зарудний);
Давньоруський фольклор в його безпосередніх проявах, на жаль, до нас не дійшов, але багато із записаних значно пізніше народних пісень, билин, казок зберігають у собі численні нашарування давніх епох (з наук. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)