нащебетати

НАЩЕБЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док., розм.

1. Багато, досхочу пощебетати.

Нащебече соловейко в гаю.

2. чого і без прям. дод. Наговорити багато (перев. дзвінко й весело).

Добрі люди її [Одарку] не забували: то стара тітка прийде, розважить, то дівчата прибіжать, нащебечуть (Марко Вовчок);

Череваниху назвав гетьман, вітаючись, рідною ненею. Вона аж помолодшала і вже нащебетала йому всячини (П. Куліш).

Значення в інших словниках

1. нащебетати — нащебета́ти дієслово доконаного виду розм.  Орфографічний словник української мови
2. нащебетати — -ечу, -ечеш, док., перех., розм. 1》 Багато, досхочу пощебетати. 2》 Наговорити багато (перев. дзвінко й весело).  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. нащебетати — НАЩЕБЕТА́ТИ, ечу́, е́чеш, док., перех., розм. 1. Багато, досхочу пощебетати. Вона була прудкенька, немов пташка, та жодна пташка, мабуть, не нащебече у годину такого, як вона (Вовчок, І, 1955, 352). 2. Наговорити багато (перев. дзвінко й весело).  Словник української мови в 11 томах
4. нащебетати — Нащебетати, -бечу, -чеш гл. 1) Нащебетать. 2) Наговорить много. Дівчата прибіжять, нащебечуть. МВ. І. 36.  Словник української мови Грінченка