нащо
НА́ЩО, присл.
1. Те саме, що наві́що.
О люди! люди небораки! Нащо здалися вам царі? Нащо здалися вам псарі? Ви ж таки люди, не собаки! (Т. Шевченко);
– І нащо тільки той Левко до лісу поїхав? Зовсім не стережеться (М. Стельмах);
– Мене не пустили обідати, та ще й кажуть, що не заплатять за сей день нічого. Нащо, мовляв, спізнюєшся! (Леся Українка);
Як ти стомивсь, мій тату, орле... Чого стоїш? Нащо мовчиш?.. (В. Сосюра);
Вона знає, нащо ховає ті гроші (М. Коцюбинський);
Він усе думав, нащо то Бог так вчинив, що недобре розділив долю між людьми (І. Нечуй-Левицький).
2. Уживається як сполучне слово в підрядному допустовому реченні.
Нащо Рубець несмілий, тихий, – і той за обідом, цокнувшись з Колісником, випив за здоров'я земляка-упорядчика (Панас Мирний);
Нащо вже Килина Скибівна – стоїть скраю чорнява, хороша-прехороша, вогонь-дівка, а й та зараз тиха стоїть, задумана (А. Головко).
Словник української мови (СУМ-20)