наїзник
НАЇ́ЗНИК, а, ч.
1. Той, хто їде верхи на коні.
Ніхто з французьких художників не малював коней так майстерно, як Теодор Жеріко .. Він надзвичайно любив коней, був прекрасним наїзником (М. Слабошпицький);
Лоша необхідно підкорити волі людини, виробити в ньому слухняність, яка має виявлятися в готовності виконувати всі вимоги наїзника (з наук. літ.).
2. Цирковий артист, який виконує різноманітні вправи на коні.
Матрос Шурка з Молдаванки був неабиякий їздець: змалку він навіть мріяв стати наїзником у цирку (Ю. Смолич).
3. Фахівець, який тренує рисистих коней на іподромах, кінних заводах і т. ін.
[Степан:] Чорт мій знамениту на весь Союз Стрілу обставив на цілих дві з чвертю секунди. Тоді мою особу з кращим наїзником московського іподрому в усіх газетах помістили (О. Корнійчук).
4. заст. Вершник, який здійснює збройний напад; нападник.
Громада приняла [прийняла] його в свої члени, живила його і зодягала за чергою, загально люблячи і поважаючи його за рани, понесені в війні з наїзником (І. Франко);
– Руське плем'я не терпить чужого наїзника і проганяє його при першій нагоді (Юліан Опільський).
5. Те саме, що їзде́ць 3.
Майже нічого не дають як запилювачі і численні мухи, а також такі комахи, як горіхотворки, трачі, наїзники (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)