небесний
НЕБЕ́СНИЙ, а, е.
1. Прикм. до не́бо 1.
Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки (М. Коцюбинський);
Панас мовчки стояв, дивлячись кудись у небесний простір (Ю. Яновський);
// Стос. до неба (у 1 знач.).
Водить льотчик небесну машину, Прославляє мою Батьківщину (Ю. Гойда);
// Який міститься в міжзоряному і міжпланетному просторі або пов'язаний з ними.
Пригадав [Етьєн] старовинну казку – як одного місячного вечора .. віслюк заглитнув небесне світило, п'ючи воду у ставку (І. Волошин);
Атмосфера, яка оточує планету, поглинає частину випромінювання небесних тіл (з наук.-попул. літ.);
* У порівн. Є почуття такі прозорі, Що коли б з них відлити зорі, Вони б світились, як небесні (П. Воронько).
2. Який перебуває на небі або з'являється з неба як місця перебування Бога та святих.
– Ми не достойні бути твоїми [панночки] рабами. Тільки небесні ангели можуть слугувати тобі (О. Довженко);
Не лякає її [жінку] ні хурделиця, ні темрява – не присідаючи, йтиме всю ніч. Тільки б не збитися з дороги. Сило небесна, дай їй дійти! (О. Гончар).
3. Який вивчається чи застосовується в астрономії; астрономічний.
Небесна наука.
4. Кольору неба; блакитний, голубий.
Семен був у циліндрі, у важкому модному пальті, в рукавичках небесного кольору (О. Ільченко);
Він знав тепер, що червона барва означає кохання й милосердя, небесна – вірність (П. Загребельний).
5. Чудовий, чарівний, незвичайний.
Лице небесне прояснилось І блиском розкоші займилось (І. Франко);
Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює свої гріхи (Я. Качура);
// Високий, чистий; протилежне низький, земний.
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (М. Коцюбинський);
То щастя небесне – сидіти з тобою! (А. Кримський).
Словник української мови (СУМ-20)