небесний
НЕБЕ́СНИЙ, а, е.
1. Прикм. до не́бо 1.
Сонце грає промінням, весняний легіт жене по небесній блакиті як пух легенькі білі хмаринки (Коцюб., І, 1955, 111);
Панас мовчки стояв, дивлячись кудись у небесний простір (Ю. Янов., II, 1958, 178);
// Стос. до неба (у 1 знач.).
Водить льотчик небесну машину, Прославляє мою Батьківщину (Гойда, Сонце.., 1951, 30);
// Який міститься в міжзоряному і міжпланетному просторі або пов’язаний з ними.
Вона [астрономія] вивчає рух, будову і розвиток небесних тіл та їх систем і застосовує встановлені нею закони для практичних потреб людства (Астр., 1956, 3);
Творчою працею радянських людей створено нове небесне тіло (Рад. Укр., 13. І 1959, 3);
Як не пишатися і як не радіти нашому народові, що породив таких героїв, як Юрій Гагарін і Герман Титов — двох небесних братів (Літ. газ., 11. VIII 1961, 2);
*У порівн. Є почуття такі прозорі, Що коли б з них відлити зорі, Вони б світились, як небесні (Воронько, Тепло.., 1959, 110).
∆ Небе́сний еква́тор див. еква́тор;
Небе́сний меридіа́н див. меридіа́н.
2. Який, за релігійними уявленнями, перебуває на небі, з’являється з неба як місця перебування богів.
— Ми не достойні бути твоїми [панночки] рабами. Тільки небесні ангели можуть слугувати тобі (Довж., І, 1958, 245);
Не лякає її [жінку] ні хурделиця, ні темрява — не присідаючи, йтиме всю ніч. Тільки б не збитися з дороги. Сило небесна, дай їй дійти! (Гончар, II, 1959, 129).
◊ Ма́нна небе́сна див. ма́нна;
Проспа́ти ца́рство небе́сне — не скористатися якою-небудь можливістю; втратити щось важливе.
— Бачите, проспали царство небесне, — сміється чоловік з рушницею. — І сотню свою проспали, і вістових, і коні (Гжицький, У світ.., 1960, 264);
Цар (оте́ць, влади́ка) небе́сний — бог.
Так і тут же бачимо, що наш отець, цар небесний, не до кінця прогнівляється на нас, а усе жде, щоб ми схаменулися, покаялися (Кв.-Осн., II, 1956, 121);
Меж царями-судіями На раді великій Став земних владик судити Небесний владика (Шевч., І, 1951, 343);
Цари́ця небе́сна — богородиця.
[Марина:] Господи, царице небесна!..Скілько жила — не чула і не бачила такого, як оце довелося побачити (Вас., III, 1960, 253);
Ца́рство (ца́рствіє) [йому́, їй, їм і т. ін.] небе́сне — побажання померлому загробного життя в раю.
— Покійниця, царство небесне, любила плахтами та платками менжувати (Мирний, І, 1954, 168);
— Випиймо ж, Насте, за душу мого покійного дядька, вічний покій, царство йому небесне! — каже Хаброня (Н.-Лев., III, 1956, 258);
— Гетьмана спекли в мідному бику в Варшаві, а полковників, царство їм небесне, порубано начетверо і розвезено шматками по ярмарках (Довж., І, 1958, 236);
Як ма́нни небе́сної чека́ти (жда́ти, бажа́ти і т. ін.) див. ма́нна.
3. Який вивчається чи застосовується в астрономії; астрономічний.
∆ Небе́сна меха́ніка див. меха́ніка.
4. Кольору неба; блакитний, голубий.
Вечорами все вона дивиться на небо, на зорі, було. Цвіт небесний любила, голубі плаття носила (Тесл., З книги життя, 1949, 109);
Семен був у циліндрі, у важкому модному пальті, в рукавичках небесного кольору (Ільч., Серце жде, 1939, 165).
5. Чудовий, чарівний, незвичайний.
Мені себе не жаль, коли б же ти мені не помарніла, моя небесна квітко, зоре ясна (Л. Укр., І, 1951, 242);
Молода, небесної краси черниця у пустелі десь замолює свої гріхи (Кач., ІІ, 1958, 22);
// Високий, чистий; протилежне низький, земний.
Коли лежиш в полі лицем до неба і вслухаєшся в многоголосу тишу полів, то помічаєш, що в ній щось є не земне, а небесне (Коцюб., II, 1955, 230);
То щастя небесне — сидіти з тобою! (Крим., Вибр., 1965, 62).
Словник української мови (СУМ-11)