небилиця
НЕБИЛИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те, чого немає в дійсності; неправда, вигадка.
[Омелян:] Ви скажіть мені, пане війте, відки ви смієте розпускати про мене і про мою сестру якісь небилиці? (Фр., IX, 1952, 174);
Останнім часом деякі знайомі Вершиніна почали відверто сторонитись його, певне, повіривши небилицям (Гур., Життя.., 1954, 351);
// Нісенітниця, дурниця.
— Ви біля гадюки сиділи? — нічого не розуміючи, подивився [Яків] на попа, чи він сповна розуму верзе таку небилицю (Стельмах, І, 1962, 486).
◊ Городи́ти небили́ці див. городи́ти.
2. Невеликий фольклорний твір з сатиричним або гумористичним змістом, побудований на каламбурі.
Оригінальним видом фольклору є небилиці — своєрідні каламбури, пройняті іронією (Веч. Київ, 23.VІІ 1957, 4).
Словник української мови (СУМ-11)