небилиця
НЕБИЛИ́ЦЯ, і, ж.
1. Те, чого немає в дійсності; неправда, вигадка.
[Омелян:] Ви скажіть мені, пане війте, відки ви смієте розпускати про мене і про мою сестру якісь небилиці? (І. Франко);
Останнім часом деякі знайомі Вершиніна почали відверто сторонитись його, певне, повіривши небилицям (О. Гуреїв);
// Нісенітниця, дурниця.
– Ви біля гадюки сиділи? – нічого не розуміючи, подивився [Яків] на попа, чи він сповна розуму верзе таку небилицю (М. Стельмах).
2. Невеликий фольклорний твір з сатиричним або гумористичним змістом, побудований на каламбурі.
Із погляду системи жанрів казки є тим центром, до якого тяжіють, наближаючись чи віддаляючись, легенди, анекдоти, билиці й небилиці (з наук. літ.).
◇ Городи́ти (рідше гну́ти) небили́ці (дурни́ці, вся́чину і т. ін.) див. городи́ти;
(1) Моло́ти язико́м небили́ці (д) див. моло́ти.
Словник української мови (СУМ-20)