небитий
НЕБИ́ТИЙ, а, е.
1. Якого не били; який не зазнав побоїв.
Держава, населена самими небитими людьми, довго не протримається і завалиться, ще й не розквітнувши, як буйний папоротник, не закорінений у землі (П. Загребельний);
– Хай, думаю, хоч мої діти небитими ростуть, коли вже мені перепадало (Григорій Тютюнник);
// Непошкоджений, цілий.
Бита посуда дві небитих пережиє [переживе] (Номис).
2. перен., розм. Недосвідчений, не навчений життям;
// у знач. ім. неби́тий, того, ч. Недосвідчена, не навчена життям людина.
[Матвій:] Їм [суддям] що, їх били, так і вони б'ють; за битого, кажуть, дають два небитих, та й то не беруть (І. Карпенко-Карий);
Небитий не знає страху (П. Загребельний).
3. Не вторований, це втертий (про шлях, дорогу).
Вузько й незбагливо в'ється кам'яниста дорога, а скільки оком протягнеш вперед, і вправо, і вліво, – мур небитий віковічний дерев (Г. Хоткевич);
Небитий шлях перетинали заячі сліди на свіжому снігу (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)