невинуватий
НЕВИНУВА́ТИЙ, а, е, розм.
Те саме, що неви́нний 1, 3.
– Правда, – каже [голова], – випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Г. Квітка-Основ'яненко);
Жук якось глухо процідив: “Бач, як невинуваті розлягаються” (Панас Мирний);
Не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився (О. Довженко).
Словник української мови (СУМ-20)