невинуватий

НЕВИ́ННИЙ (який не має за собою вини, ні в чому не провинився), БЕЗВИ́ННИЙ, БЕЗНЕВИ́ННИЙ, НЕВИНУВА́ТИЙ, НЕПОВИ́ННИЙ рідше, БЕЗГРІ́ШНИЙ уроч., ірон.; ПРА́ВИЙ (перев. у протиставленні зі сл. винуватий, неправий і т. ін. або в складі присудка); ЧИ́СТИЙ (перев. у складі присудка). (Храпко (до молодиці):) А чим я винен? Я невинний, ти — невинна.. — Хто ж тоді винуватий? (Панас Мирний); І скільки ще лягло на цій землі безвинних людей від сатанинського союзу хреста і ножа (І. Цюпа); Князь Єремія вступив з військом у Немирів. Перелякані безневинні міщани повиходили з своїх хат і пішли до Єремії (І. Нечуй-Левицький); — Правда, — каже (голова), — випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Г. Квітка-Основ'яненко); Арештовано нас цілком неповинних (С. Васильченко); — Не прикидайтесь безгрішним ягням! Я зірву з вас маску! (Ю. Шовкопляс); Хто там правий, а хто винуватий — Господь його розбере (Панас Мирний); Бути чистим перед законом.

Значення в інших словниках

1. невинуватий — невинува́тий прикметник  Орфографічний словник української мови
2. невинуватий — -а, -е. Який не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь. || у знач. ім. невинуватий, -того, ч. Той, хто не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. невинуватий — НЕВИНУВА́ТИЙ, а, е, розм. Те саме, що неви́нний 1, 3. – Правда, – каже [голова], – випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Г.  Словник української мови у 20 томах
4. невинуватий — НЕВИНУВА́ТИЙ, а, е. Який не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь. — Правда, — каже [голова], — випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Кв.-Осн., II, 1956, 400); // у знач. ім. невинува́тий, того...  Словник української мови в 11 томах
5. невинуватий — Невинуватий, -а, -е 1) Невиноватый, невиновный. 2) Не долженъ.  Словник української мови Грінченка