невинуватий
НЕВИНУВА́ТИЙ, а, е. Який не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь.
— Правда, — каже [голова], — випустіть людей з холодної, вони невинуваті (Кв.-Осн., II, 1956, 400);
// у знач. ім. невинува́тий, того, ч. Той, хто не має за собою вини, не зробив злочину, не провинився у чомусь.
Не можна було зрозуміти, чи він вдає невинуватого, чи справді наказ десь згубився (Довж., І, 1958, 142).
Словник української мови (СУМ-11)