невиразний
НЕВИРА́ЗНИЙ, а, е.
Який не має яскравих, виразних ознак, особливостей; який не виділяється чітко, яскраво.
Невиразною чорною плямою лежало сонне село у видолинку (М. Коцюбинський);
Дівчина глянула пильно на нього, і невиразна тривога охопила її (А. Головко);
Крізь пелену туману проступали якісь невиразні силуети (П. Панч);
// Неясний, не зовсім зрозумілий, слабо розрізнюваний на слух.
В повітрі линули якісь невиразні нічні шуми (Д. Ткач);
Мати кволо заворушила губами, .. та з її уст прошелестів лише невиразний шепіт, який не розчули ні син, ні, поготів, Ходжаєв (Б. Антоненко-Давидович);
// Який не виявляє яскравих індивідуальних рис, нічим не примітивний (про людину).
Панасик справді був такий невиразний серед усього колективу, що навіть Кривохацькі в порівнянні з ним були яскравими індивідуумами (Ю. Збанацький);
Мене вразило, що Ольошка – оцей невиразний, миршавий Ольошка, з якого на курсі люблять покепкувати, – що він доросліший від мене в усьому (Є. Гуцало);
// Який не виражає внутрішніх якостей, переживань людини (про очі, обличчя і т. ін.).
Він зупинився над дорогою, почекав, поки Дмитро, скородячи, підійде до нього, посміхнувся блідими, невиразними очима (М. Стельмах);
В очах у Теплого не можна було прочитати нічого. В широких невиразних зіницях, як у скаламучених криничках, сховані всі порухи душі (Ю. Мушкетик).
Словник української мови (СУМ-20)