невиразний
НЕВИРА́ЗНИЙ, а, е. Який не має яскравих, виразних ознак, особливостей; який не виділяється чітко, яскраво.
Невиразною чорною плямою лежало сонне село у видолинку (Коцюб., І, 1955, 338);
Дівчина глянула пильно на нього, і невиразна тривога охопила її (Головко, II, 1957, 539);
Крізь пелену туману проступали якісь невиразні силуети (Панч, Синів.., 1959, 4);
// Неясний, не зовсім зрозумілий, слабо розрізнюваний на слух.
В повітрі линули якісь невиразні нічні шуми (Ткач, Черг. завдання, 1951, 8);
За стіною в хижах приглушено загомоніли, між багатьма невиразними словами вона почула одне виразне слово: — Ключниця! Ключниця! (Скл., Святослав, 1959, 107);
// Який не виявляє яскравих індивідуальних рис (про людину).
Панасик справді був такий невиразний серед усього колективу, що навіть Кривохацькі в порівнянні з ним були яскравими індивідуумами (Збан., Малин, дзвін, 1958, 42);
// Який не відображає внутрішніх якостей, переживань людини (про очі, обличчя і т. ін.).
Він зупинився над дорогою, почекав, поки Дмитро, скородячи, підійде до нього, посміхнувся блідими, невиразними очима (Стельмах, II, 1962, 350).
Словник української мови (СУМ-11)