невкритий
НЕВКРИ́ТИЙ, НЕУКРИ́ТИЙ, а, е.
1. Який не має на собі одягу, накриття.
Старчиха знеможена, Що вже не здужа й тужить, Посеред улиці, вся заморожена, Тілом невкритим дрижить (П. Грабовський);
Володя ненароком доторкнувся до кленової гілки, і теплі краплі рясно впали на невкриті Вірині плечі (В. Москалець);
* Образно. Моя ти сило молодая! Світи на мене, і огрій, І оживи моє побите Убоге серце, неукрите, Голоднеє (Т. Шевченко).
2. Який не має покрівлі, покриття; некритий.
Стояла собі осторонь чиясь сирітська пустка: необмазана, невкрита, город необгороджений (Панас Мирний);
На сопілку грав той сивий старий дід, що пильнував каганчика у невкритій селянській хаті (Іван Ле).
Словник української мови (СУМ-20)