невідчепний
НЕВІДЧЕ́ПНИЙ, а, е.
Який докучливо вимагає чого-небудь, пристає з чим-небудь (про людину); настирливий, надокучливий.
– Тату, візьміть і мене в Щедрову! – прошуся... – Що там робити з ним? Може, візьмемо, бо воно ж таке невідчепне (М. Стельмах);
// Який робиться, здійснюється з настирливістю надокучливістю.
Михайло підтримав моє невідчепне прохання, і ми рушили вдвох, з візницею Дам'яном, малою господарською бричечкою (Олена Пчілка);
// Якого важко позбутися, який проти волі зберігається у пам'яті, у свідомості.
В його втомленому мозку .. билася невідчепна думка: – Хай би вони пішли, хай би вони дали мені спокій! (Л. Первомайський);
Він не міг відігнати цього невідчепного видіння: перед його очима тягнулися сплутані й закручені зміїними петлями дроти (С. Журахович).
Словник української мови (СУМ-20)