недолюдок
НЕДО́ЛЮДОК, дка, ч., зневажл.
Той, хто не гідний звання людини через свої потворні дії та вчинки.
– Занапастили дитину нашу, занапастили... пішла в найми, як і людські діти... та недолюдок той, пан з Бобрика... звів її... (М. Коцюбинський);
Озирнувся я і бачу: Лука Безрукий. Хто у нас не знає цього п'яного недолюдка! (С. Журахович);
// Жорстока людина, кат.
Здавалось, караюча рука здіймалась над вигорілим степом, і мерзенні недолюдки в чорних мундирах лякливо поглядали на схід (І. Багмут);
// Уживається у звертанні як лайливе слово.
– Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (О. Іваненко).
Словник української мови (СУМ-20)