недолюдок

НЕДО́ЛЮДОК, дка, ч., зневажл. Той, хто не гідний звання людини через свої потворні дії та вчинки.

— Занапастили дитину нашу, занапастили… пішла в найми, як і людські діти… та недолюдок той, пан з Бобрика… звів її… (Коцюб., І, 1955, 144);

Озирнувся я і бачу: Лука Безрукий. Хто у нас не знає цього п’яного недолюдка! (Жур., Опов., 1956, 186);

// Жорстока людина, кат.

Здавалось, караюча рука здіймалась над вигорілим степом, і мерзенні недолюдки в чорних мундирах лякливо поглядали на схід (Багмут, Опов., 1959, 85);

// Уживається у звертанні як лайливе слово.

— Ага, ви гадаєте, погані недолюдки, що ми вам скоримось, повіримо, що ви тут навіки? (Ів., Таємниця, 1959, 119).

Значення в інших словниках

1. недолюдок — недо́людок іменник чоловічого роду, істота зневажл.  Орфографічний словник української мови
2. недолюдок — див. жорстокий  Словник синонімів Вусика
3. недолюдок — -дка, ч., зневажл. Той, хто не гідний звання людини через свої потворні дії та вчинки. || Жорстока людина, кат. || Уживається у звертанні як лайливе слово.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. недолюдок — НЕДО́ЛЮДОК, дка, ч., зневажл. Той, хто не гідний звання людини через свої потворні дії та вчинки. – Занапастили дитину нашу, занапастили... пішла в найми, як і людські діти... та недолюдок той, пан з Бобрика... звів її... (М.  Словник української мови у 20 томах
5. недолюдок — МУЧИ́ТЕЛЬ (той, хто мучить когось); КАТ, КАТЮ́ГА підсил. зневажл., ІНКВІЗИ́ТОР, ЖИВОЇ́Д розм., ЖИВОДЕ́Р розм., ЖИВОЛУ́П розм., РОЗПИНА́ТЕЛЬ заст. (той, хто злісно, жорстоко мучить людей). Поволі думки вертаються до Богорського. Недолюдок, мучитель, кат!...  Словник синонімів української мови
6. недолюдок — Недо́людок, -дка; -людки, -дків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. недолюдок — Недолюдок, -дка м. Недостойный имени человѣка. Схаменіться, недолюдки, діти юродиві. Шевч. 210.  Словник української мови Грінченка