недоля
НЕДО́ЛЯ, і, ж. Гірка, лиха доля; нещасливе, важке життя.
Сич в лісі та на стрісі Недолю віщує (Шевч., II, 1953. 8);
Мовчав [батько] добру хвилину, згадуючи свої літа і свою недолю (Мак., Вибр., 1956, 508);
// Нещастя, горе.
— Жить на світі також не солодко, все на щастя надієшся, а недоля по серцю б’є (Тют., Вир, 1964, 121).
Словник української мови (СУМ-11)