незаперечний
НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е.
Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний.
Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, – було задовге (І. Франко);
// у знач. присудк. сл.
Незаперечний глибокий зв'язок драматичних поем Лесі Українки з “маленькими трагедіями” Пушкіна (М. Рильський);
Успіхи нашої країни в розвитку економіки й культури незаперечні (з публіц. літ.);
// Який не допускає ніякого сумніву, заперечення.
Максим став для Хоми незаперечним авторитетом (Н. Рибак);
Однак мав Нестір і незаперечні, як для ватажка валки, достоїнства (О. Гончар);
Всі його зусилля, образи, доводи, прохання і навіть хитрощі розбивались об незаперечне рішення: – Не пошлемо (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)