незаперечний
НЕЗАПЕРЕ́ЧНИЙ, а, е. Який не викликає сумніву, заперечення; явний; очевидний.
Його резюме, хоч сказане з незаперечним талантом і великою виразністю, мало одну велику хибу, — було задовге (Фр., VI, 1951, 277);
// у знач. присудк. сл.
Незаперечний глибокий зв’язок драматичних поем Лесі Українки з "маленькими трагедіями" Пушкіна (Рильський, III, 1956, 186);
Успіхи нашої країни в розвитку економіки й культури незаперечні (Ком. Укр., 4, 1966, 10);
// Який не допускає ніякого сумніву, заперечення.
Максим став для Хоми незаперечним авторитетом (Рибак, Час.., 1960, 279);
Однак мав Нестір і незаперечні, як для ватажка валки, достоїнства (Гончар, І, 1959, 10);
Всі його зусилля, образи, доводи, прохання і навіть хитрощі розбивались об незаперечне рішення: — Не пошлемо (Стельмах, II, 1962, 190).
Словник української мови (СУМ-11)