незрадливий
НЕЗРАДЛИ́ВИЙ, а, е.
Нездатний на зраду; вірний.
[Р у ф і н: ] Так, батьку, вір мені, – немає сили, що змусила б до зради християнку, душею щиру, серцем незрадливу (Леся Українка);
Люблю свого я милого, в коханні незрадливого – за душу молоду (І. Гончаренко);
* Образно. Мене більш цікавить краса природи, вічна і незрадлива (М. Коцюбинський);
// Який виражає чию-небудь вірність або свідчить про неї.
Хай на ньому [рушникові] цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов'їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка (А. Малишко);
Наша дружба незрадлива Почалася в цім саду (І. Вирган).
Словник української мови (СУМ-20)