незрадливий
НЕЗРАДЛИ́ВИЙ, а, е. Нездатний на зраду; вірний.
[Р у ф і н: ] Так, батьку, вір мені, — немає сили, що змусила б до зради християнку, душею щиру, серцем незрадливу (Л. Укр., II, 1951, 457);
Люблю свого я милого, в коханні незрадливого — за душу молоду (Гонч., Вибр., 1959, 220);
*Образно. Мене більш цікавить краса природи, вічна і незрадлива (Коцюб., II, 1955, 420);
// Який виражає чию-небудь вірність або свідчить про неї.
Хай на ньому [рушникові] цвіте росяниста доріжка, І зелені луги, й солов’їні гаї, І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка (Мал., Серце.., 1959, 109);
Наша дружба незрадлива Почалася в цім саду (Вирган, В розп. літа, 1959, 31).
Словник української мови (СУМ-11)