неначе
НЕНА́ЧЕ¹, спол.
1. порівняльний. Уживається для приєднання порівняльних зворотів і порівняльних підрядних речень; наче, ніби, мов, немов.
В садах кохалися, цвіли, Неначе лілії, дівчата (Т. Шевченко);
Двір заріс споришем та зеленів, неначе лука повесні (М. Коцюбинський);
З дитячого садка, неначе горобці, Пурхнули дошкільнята (М. Рильський).
2. з'ясувальний. Уживається для приєднання підрядних речень додаткових, способу дії, означальних та для вираження неповної достовірності, сумніву, непевності і т. ін. щодо висловленого в них.
Тихі, тихі й спокійні в ту нічку були ліс і поле на цілім просторі, і здавалось, неначе ми чути могли, як спадали летючії зорі (Леся Українка);
– Він мене так розглядає, неначе приміряє, яким я буду в бою! – подумав Черниш (О. Гончар);
Тріпонувся [Тимофій] так, неначе із каменю виходив (М. Стельмах).
НЕНА́ЧЕ², част. власне мод.
Уживається для вираження неповної достовірності, сумніву, непевності і т. ін. щодо висловленого в реченні.
Село неначе погоріло, Неначе люди подуріли, Німі на панщину ідуть (Т. Шевченко);
В лісі цім неначе на протязі років ніхто з людей не бачив ведмедів та вовків (Н. Забіла).
Словник української мови (СУМ-20)