неповинний

НЕПОВИ́ННИЙ, а, е.

Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний.

Не здогадався [Славко] сказати матері, що він, довідавшися від Броні про ті інтимні гріхи, простив їй, бо переконався, що вона неповинна (Л. Мартович);

[Хмельницький:] А хто забув з вас неповинних дітей, яких шляхтичі палили на згарищах домів наших? (О. Корнійчук);

* Образно. Вкраїно! Мій любий краю неповинний! За що тебе Господь кара, Карає тяжко? (Т. Шевченко);

// Щирий, чистий; невинний.

Горпина полюбила його, полюбила усім своїм неповинним серцем (Панас Мирний).

Значення в інших словниках

1. неповинний — непови́нний прикметник  Орфографічний словник української мови
2. неповинний — див. безвинний  Словник синонімів Вусика
3. неповинний — -а, -е. Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний. || Щирий, чистий; невинний.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. неповинний — НЕВИ́ННИЙ (який не має за собою вини, ні в чому не провинився), БЕЗВИ́ННИЙ, БЕЗНЕВИ́ННИЙ, НЕВИНУВА́ТИЙ, НЕПОВИ́ННИЙ рідше, БЕЗГРІ́ШНИЙ уроч., ірон.; ПРА́ВИЙ (перев. у протиставленні зі сл. винуватий, неправий і т. ін.  Словник синонімів української мови
5. неповинний — Непови́нний, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. неповинний — НЕПОВИ́ННИЙ, а, е. Який не має за собою якої-небудь вини; непричетний до злочину і т. ін.; невинний. Не здогадався [Славко] сказати матері, що він, довідавшися від Броні про ті інтимні гріхи, простив їй, бо переконався, що вона неповинна (Март., Тв.  Словник української мови в 11 томах
7. неповинний — Неповинний, -а, -е 1) Невинный, неповинный. Карайте мене, а неповинного пустіть на волю. Стор. МПр. 84. 2) Не должный.  Словник української мови Грінченка