неповнолітній
НЕПОВНОЛІ́ТНІЙ, я, є.
Який не досяг повноліття.
– Вона ще неповнолітня, тітка є її опікункою (І. Франко);
– Ну, Крук ще, на щастя, неповнолітній, тому і вдалося мені вирвати хлопця .. від трибуналу (П. Козланюк);
// у знач. ім. неповнолі́тні, ніх, мн. (одн. неповнолі́тній, нього, ч.; неповнолі́тня, ньої, ж.). Ті, хто не досяг повноліття.
Найскладнішим і найвідповідальнішим завданням адміністративних органів є попередження рецидивної злочинності і злочинності неповнолітніх (з публіц. літ.);
* У порівн. – Тоді на тобі один рядок, бо ти два не годна гнати... – і дав [Андрій] Химі один рядок, на сміх усім заробітчанам, мов неповнолітній (Я. Качура).
Словник української мови (СУМ-20)