неповнолітній
МАЛОЛІ́ТНІЙ прикм. (який має мало років — про дітей, підлітків), МАЛИ́Й, НЕДОЛІ́ТНІЙ розм.; НЕПОВНОЛІ́ТНІЙ, НЕДОРО́СЛИЙ (перев. про людину, яка не досягла повноліття). Іду до прийому, да чогось і ноги трусяться, підкошуються, і себе жаль, і матері жаль... а там щось шепче: -. Да ти й не підеш, бо ще малолітній, тільки ще сімнадцять літ (Ганна Барвінок); — Коли малим був, — несподівано посміхнувся Оленчук, — бігали ми туди, бувало, пташині гнізда дерти (О. Гончар); — Доведеться мати справу з судом за викрадення хлопчика, бо ніхто не повірить, що він утік з власної охоти, а Михайликові сльози й викази не матимуть сили, бо він неповнолітній (З. Тулуб); А той розтринькав усе і вмер, кинувши жінку з двома недорослими дітьми без шматочка хліба (Б. Грінченко).
МАЛОЛІ́ТОК (про дитину), МАЛОЛІ́ТКА розм., МАЛОЛІ́Т заст., НЕПОВНОЛІ́ТНІЙ. Було то божеє село. В селі тому вдова жила, А у вдови дочка росла І син малоліток (Т. Шевченко); Нащо на горе вродила, Малоліткою женила (П. Чубинський); Одначе (Тритузний) й далі тримається свого, бо вважає цілком природним саме цей тон і цю манеру для себе, корінного кадра, що чи не єдиний тільки й зостався із працівників колишньої трудколонії неповнолітніх (О. Гончар). — Пор. пі́дліток.
Словник синонімів української мови