непогано
НЕПОГА́НО.
1. Присл. до непога́ний 1.
Я почуваю себе непогано, серце болить рідко (М. Коцюбинський);
Федько вчився непогано (О. Донченко);
Живе [Артем] непогано і матір таки не забуває – хоч зрідка, а приїздить (А. Головко).
2. у знач. присудк. сл. Усе гаразд, усе задовольняє; добре.
– Дасть біг лучче [краще], – буде лучче; але й тепер непогано (І. Нечуй-Левицький);
– Мені непогано, – каже Сев, – та мене вдома чекає вже, певно, помічник, з яким я розробляю сценарії (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)