неправда
НЕПРА́ВДА, и, ж.
1. Те, що суперечить правді, істині; брехня; протилежне правда.
[Прісцілла:] Неправди я казать тобі не хочу, а правду перемовчать не здолаю (Леся Українка);
Василько й сам незчувся, як сказав неправду (О. Донченко);
// у знач. пред.
Доря почув холодок в тілі. – Неправда... ти все жартуєш... (М. Коцюбинський);
– Тут всі комсомольці, – сказав молодий учитель Сергій Гомон, коли поліцаї виводили вчительку. – Неправда, я не комсомолець (О. Довженко).
2. Несправедливі, нечесні, шахрайські вчинки; обман.
[Марина:] Багато татко людям чинив неправди (М. Кропивницький);
Пан знову хоче її [землю] відібрати, почав судитися і, видко, неправдою та брехнею відсудить її (М. Стельмах);
// Несправедливість у людських стосунках.
Кругом неправда і неволя, Народ замучений мовчить (Т. Шевченко);
Йде він війною на саму неправду людську. На батрацтво своє гірке (О. Гончар).
(1) Свята́ непра́вда – неправда, до якої вдаються заради чогось кращого.
[Прісцілла:] Ні, мій друже! Хоч, може, се була б свята неправда, але ні серце, ні язик не може на неї зважитись (Леся Українка).
Словник української мови (СУМ-20)