нерозкаяний
НЕРОЗКА́ЯНИЙ, а, е.
Який не визнав своєї провини, не виявив жалю з приводу якогось свого помилкового, небажаного вчинку, не розкаявся.
Й очима не повів батько в синів бік. Лише відступив од дверей, не прихиливши їх, – у такий спосіб запросив нерозкаяного сина забиратися з директорського кабінету геть (Ю. Шовкопляс);
// Який не виражає каяття, розкаяння.
Однак я сього не роблю, бо маю взагалі нерозкаяну натуру (Леся Українка);
– Спідлоба він у тебе дивиться, Мотре... Батьківським нерозкаяним поглядом (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)