нестяма
НЕСТЯ́МА, и, ж., розм.
1. Стан розгубленості, замішання, хвилювання.
Невелика група темних, нічого не розуміючих хлопців у повній нестямі .. Не з добрим наміром з'явився цей Шабанов. Його вже давно вважали мертвим (О. Довженко);
Шумаков доторкнувся до плеча лейтенанта. Голобородько в нестямі закліпав очима і раптом підскочив (С. Голованівський).
2. Крайній ступінь збудження, несамовитості.
Вона сиділа якраз лицем до пожежі. Поперед неї у страшній нестямі закостеніла Оришка (Панас Мирний);
Бігла [Зінька], падаючи, прориваючи кущі, і кричала щось у нестямі (А. Головко).
3. Непритомний стан; втрата свідомості.
Він, залитий потом, ледве переводячи дух, метався грунем в нестямі, боячись втратити останні сили (М. Коцюбинський);
Сержант кинувся.., тяжко застогнав і знову впав у нестяму (Іван Ле).
○ (1) До нестя́ми (до знетя́ми, до не́стяму), у знач. присл. – дуже, надзвичайно сильно.
Закохався я в вас до нестями... Як се сталось? – Ви знати бажали (П. Грабовський);
Хапає [Юда] мотику і, не розгинаючись, не втираючи поту, працює до нестяму (Леся Українка);
До нестями хотілося побути на самоті (З. Тулуб);
Не б'ють зенітки в синь громами у Ботанічному саду... І я, щасливий до нестями, по бруку рідному іду (В. Сосюра);
Він [пан Юзеф] до нестями захоплювався полюванням на дичину, збирав опудала всіляких птахів (С. Чорнобривець);
До знетями полюбила його. Не те, що в Дібрівку та в Гуляй-Поле – на край світу подалася б за ним! (О. Гончар).
Словник української мови (СУМ-20)