нетямущий
НЕТЯМУ́ЩИЙ, розм., рідко НЕТЯМУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який не може розібратися в чому-небудь, погано розуміє щось.
[Тхориха:] Хто ж напише все те, хто похлопоче за нас, нетямущих? (Панас Мирний);
– Все я знаю. І не думай, що я така вже нетямуща (Н. Рибак);
– Та воно ж таким уже нетямучим і вродилося. Репетує, а що й до чого – і само не збагне (Є. Кротевич);
// Який виражає нерозуміння, недогадливість.
Схаменулась [Любуша], провела рукою по чолу, озирнулась нетямущим поглядом (І. Кочерга);
Катря в розпачі нетямущими очима глянула благально на жінок, що обступили її (А. Головко).
2. Недогадливий, некмітливий (про дитину).
Голубить і вчить [дід] свого маленького нетямущого правнука тримати в руках дідову люльку (Я. Качура);
Сашкові зробилось дуже прикро, аж гірко, що він такий ще нетямущий; справді- малюк... (Ю. Смолич).
Словник української мови (СУМ-20)