нетямущий
НЕТЯМУ́ЩИЙ, розм., рідко, НЕТЯМУ́ЧИЙ, а, е.
1. Який не може розібратися в чому-небудь, погано розуміє щось.
[Тхориха:] Хто ж напише все те, хто похлопоче за нас, нетямущих? (Мирний, V, 1955, 187);
— Все я знаю. І не думай, що я така вже нетямуща (Рибак, Час.., 1960, 584);
— Та воно ж таким уже нетямучим і вродилося. Репетує, а що й до чого — і само не збагне (Крот., Сини.., 1948, 42);
// Який виражає нерозуміння, недогадливість.
Схаменулась [Любуша], провела рукою по чолу, озирнулась нетямущим поглядом (Коч., II, 1956, 73);
Катря в розпачі нетямущими очима глянула благально на жінок, що обступили її (Головко, II, 1957, 372).
2. Недогадливий, некмітливий (про дитину).
Голубить і вчить [дід] свого маленького нетямущого правнука тримати в руках дідову люльку (Кач., Вибр., 1953, 42);
Сашкові зробилось дуже прикро, аж гірко, що він такий ще нетямущий; справді— малюк… (Смолич, V, 1959, 544).
Словник української мови (СУМ-11)