нокаут
НОКА́УТ, у, ч., спорт.
Стан боксера під час бою, коли він після удару супротивника падає, протягом 10 секунд не може звестися на ноги, щоб продовжувати бій, і вважається переможеним.
– А якби до десяти долежав, все, нокаут, – пояснював Петро Маков (В. Собко);
// Сильний удар, після якого супротивник не може встати.
Невже, крім оцих нокдаунів та нокаутів, він так нічого і не навчить хлопця? А вона ж сама чула по радіо про якогось боксера, що здолав тяжку хворобу, спростувавши прогнози лікарів, і знову вийшов на ринг (Г. Усач).
Словник української мови (СУМ-20)