нутро
НУТРО́, а́, ч.
1. розм. Внутрішні органи людини або тварини; нутрощі.
В Балабухи заграло нутро, наче в йому заграли цимбали (І. Нечуй-Левицький);
Жандарми позбавили його слуху й скалічили на все життя його нутро (Олесь Досвітній);
– Куди поранило? – запитав Черниш. За юнака відповіли інші. – В живіт його... нутро пошкодило... (О. Гончар).
2. розм. Внутрішня частина чого-небудь.
Сонце вже Підхопилось високо, зазирнуло Промінням скісним у нутро печери (І. Франко);
Молодь кидалася на вагони і випорожняла їхнє нутро на вагонетки (О. Копиленко);
Прокіп потягнувся до ножа, люто стиснув його в кулаці й загородив по саму рукоятку в соковите нутро кавуна (М. Руденко).
3. перен. Внутрішня суть кого-, чого-небудь.
Блискучий план виник у голові Обушного. Він, здається, йшов від самого серця (І. Кириленко);
// Внутрішній психічний світ людини; душа.
Йому минуло дев'ятнадцять літ, і в його нутрі щось немов перло і тисло назверх (І. Франко);
У нутрі моїм пожежа, – заливати випада! Принеси вогонь текучий, – той, що ллється як вода (А. Кримський).
○ (1) По нутру́ кому – подобатися, відповідати чиїм-небудь бажанням, смакам і т. ін.
Отара ж попаски попхалась навмання. Орлу се по нутру (Є. Гребінка);
– А більш, – каже [кобзар], – мені не по нутру ота мізерна пиха, що розвелась усюди по Гетьманщині. Почали значні козаки жити на лядський кшталт із великої розкоші (П. Куліш);
Не по нутру виявився новий закон лише відрубщикам-хуторянам (О. Гончар).
◇ Виверта́ти / ви́вернути ну́трощі (нутро́, кишки́) див. виверта́ти;
(2) Заговори́ло (ви́лізло) нутро́ чиє, яке – ставати відчутним, виявлятися у кого-небудь (про сутність, звички і т. ін.).
Заговорило, значить, біляцьке нутро! Своїх зустрічати зостався (О. Гончар);
– Ну, голуб'ята, – думаю, – вилізло ваше нутро. Прикро, але я вас возвеличив, я вас повинен і на землю опустити (з газ.).
Словник української мови (СУМ-20)