нюшити
НЮШИ́ТИ, шу́, ши́ш, недок., розм.
1. Нюхати повітря (перев. про тварину).
Лисичка бігла повз хатку та нюшить носом, коли чує – пиріжки пахнуть (з казки);
Данько поважно спльовує, нюшить коло казана і якось немов по-старечому поглядає в небо (О. Ільченко).
2. що і без дод., перен. Вистежувати, вишукувати кого-, що-небудь.
Нурла виступав з рухами гончого пса, який нюшить вже дичину (М. Коцюбинський);
– Все зле на тебе, некликаний! І нюшить, і нюшить чогось! – обурилась [на дядька Сергія] тітка Оляна (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)