німо
НІ́МО.
Присл. до німи́й 2.
Глухо й німо в Марини в хаті; високо стіни морок окриває (Панас Мирний);
Очі чорні [Марії] німо дивились на Давида і винувато, і радісно (А. Головко);
Сіріють стіни німо (В. Симоненко).
Словник української мови (СУМ-20)