німота

НІМО́ТА, и, ж., збірн., зневажл.

1. Те саме, що ні́мці.

Отак німота запалила Велику хату. І сім'ю слв'ян [слов'ян] роз'єдинила (Т. Шевченко);

Одяглася партизаном, узяла нагана: стежить тепер, німото, проклята, погана! (П. Тичина).

2. Німі люди.

НІМОТА́, и́, ж.

Стан за знач. німи́й.

Його педантична акуратність і автоматична точність при всіх вадах – глухоті, сліпоті й німоті .. – все це було незвичайне, незрозуміле і дратувало (Ю. Смолич);

Щоб перервати німоту, Чіпка запитав: – І це ви так живете? (Панас Мирний);

Учителю, стою перед тобою, Малий, вчарований до німоти (Д. Павличко).

Значення в інших словниках

1. німота — німо́та іменник жіночого роду про німців збірн., зневажл. німота́ іменник жіночого роду мовчання  Орфографічний словник української мови
2. німота — див. безмовність  Словник синонімів Вусика
3. німота — -и, ж. Стан за знач. німий.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. німота — НІМО́ТА, и, ж., збірн., зневажл. Те асме, що ні́мці. Отак німота запалила Велику хату. І сім’ю слв’ян [слов’ян] роз’єдинила (Шевч., І, 1951, 262); Одяглася партизаном, узяла нагана: стежить тепер, німото, проклята, погана! (Тич., ІІ, 1947, 173).  Словник української мови в 11 томах
5. німота — Німота, -ти ж. 1) Нѣмота. Мов поніміли усі. І збоку дивлячись, видно, як та німота кожного гнітить. Мир. Пов. І. 131. 2) соб. Нѣмые. 3) соб. Нѣмцы. Мірялися з москалями, з ордою, з султаном, з німотою. Шевч. 130.  Словник української мови Грінченка