німувати

НІМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Нічого не говорити; мовчати.

– Так мені остогидла хата-пустка, так докучило раз у раз німувати, що хоч бери, старий дід, та лізь живцем у землю... (М. Коцюбинський);

Він весь час хмурився і здебільшого німував (С. Голованівський);

* Образно. Сьогодні довго, як на зло, німував шлях, тільки потемнілі одволожені липи зрідка обзивались простудженими голосами гайворонів (М. Стельмах);

// Зберігати щось у таємниці, не виказувати чогось.

2. заст. Бути німим.

– Ну, яка з тобою поміч, хлопче? – питає. А тато, німі ще тобто, й відповідають зненацька: – Господь святий поможе, панотченьку! – І з того ж ото часу заговорив, і заспівав, немов ніколи й не німував (Н. Королева).

Значення в інших словниках

1. німувати — німува́ти дієслово недоконаного виду рідко  Орфографічний словник української мови
2. німувати — див. МОВЧАТИ.  Словник синонімів Караванського
3. німувати — див. мовчати  Словник синонімів Вусика
4. німувати — -ую, -уєш, недок., заст. Мовчати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. німувати — МОВЧА́ТИ (нічого не говорити; зберігати щось у таємниці), НІМУВА́ТИ заст., НІМО́ТСТВУВАТИ заст.; ЗАМО́ВЧУВАТИ (з певною метою обминати мовчанкою щось); ПОМО́ВЧУВАТИ розм., ПОМО́ВКУВАТИ розм. (ухиляючись, утримуючись від розмов). — Док.  Словник синонімів української мови
6. німувати — Німува́ти, -му́ю, -му́єш  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
7. німувати — НІМУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., заст. Мовчати. — Так мені остогидла хата-пустка, так докучило раз у раз німувати, що хоч бери, старий дід, та лізь живцем у землю… (Коцюб., І, 1955, 42); Він весь час хмурився і здебільшого німував (Голов., Тополя..  Словник української мови в 11 томах
8. німувати — Німува́ти, -му́ю, -єш гл. 1) Быть нѣмымъ. 2) Безмолвствовать. Німує все, могила могилою. Г. Барв. 467. Німує розум, серце замірає. К. ЦН. 187 Аж подумати гірко, як ото людина гарна зникла німуючи з-посеред миру Божого. Хата. 64.  Словник української мови Грінченка