нічник
НІЧНИ́К, а́, ч.
1. Лампа або інше джерело світла, що засвічується на ніч.
Спокійно світив під стелею нічник (Н. Рибак);
Зелений тюльпан нічника лив ясне і приємне світло тільки на білу подушку й нечитану сторінку (В. Кучер).
2. діал. У гуцулів – той з вівчарів, хто сторожує вночі, підтримуючи вогонь і варячи сніданок іншим.
Не було [на майдані] ще тільки нічника, що вартує на полонині вночі, носить воду та підтримує вічний вогонь (В. Гжицький).
3. розм. Той, хто діє вночі.
Була глупа ніч і фар ми не запалювали, щоб не притягти до себе уваги німецького льотчика-нічника (Ю. Яновський).
Словник української мови (СУМ-20)