обвинувач
ОБВИНУВА́Ч, а́, ч.
1. кого, чого і без дод. Той, хто обвинувачує кого-, що-небудь у чомусь.
Горпина похитнулася і зблідла .. Данило... Невільник, прикутий до галерної лави. Мученик і жахливий обвинувач жінки-зрадниці (З. Тулуб);
Снігур .. знімає окуляри і вперто протирає скельця, наче хоче крізь них краще розгледіти свого обвинувача (Ю. Бедзик);
В зарисовці кожної деталі руїни відчувається гостре спостережливе око художника-обвинувача (з публіц. літ.).
2. юр. Юрист, який виступає з обвинуваченням у судовому процесі, а також особа, що підтримує обвинувачення перед судовими органами; звинувач.
Після закінчення судового слідства, після промов обвинувача і оборонця обвинуваченому надається останнє слово (з мови документів);
Місцевий обвинувач був хворий, і обвинувачення підтримував приїжджий (Л. Смілянський).
Словник української мови (СУМ-20)