обвинувачений
ОБВИНУВА́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до обвинува́тити.
– Вставай, серце, та вітай гостей! – тихо сказав Балабуха, неначе обвинувачений в якомусь проступстві (І. Нечуй-Левицький);
Вся братія зібралась На монастирському подвір'ю. Став Марін Обвинувачений перед їх збором (І. Франко);
// обвинува́чено, безос. пред.
Без ніякого доводу його обвинувачено в страшному злочинстві, зганьблено, закинуто в тюрму (Б. Грінченко).
2. у знач. ім. обвинува́чений, ного, ч.; обвинува́чена, ної, ж. Людина, яку обвинувачують у чому-небудь.
Добре, щосьте [що] мені по щирості написали про Вашу уразу проти мене: так завжди і краще і справедливіше, бо дає можливість обвинуваченому виправдатись (Леся Українка).
3. юр. Особа, якій в установленому законом порядку пред'явлено обвинувачення в якому-небудь злочині; обвинувачуваний.
Мандарина бачив [Цзі] тільки тоді, як той чинив суд над обвинуваченим (Олесь Досвітній).
Словник української мови (СУМ-20)