обвислий
ОБВИ́СЛИЙ, а, е.
1. Дієпр. акт. до обви́снути.
Інколи перекладав він обвислу з лави руку на груди, ворушився (Панас Мирний);
Смереки на горах, обвислі інеєм, обвиті мрякою, дрімають (О. Кобилянська);
Кинувся вбік .. вороний, .. намагаючись скинути з себе незвично обвислу ношу (О. Гончар).
2. у знач. прикм. Який звисає донизу.
Забавно було дивитись, як Нептун на бігу хляпав обвислим вухом і тріпав білу поноску під чорним холодним носом (М. Коцюбинський);
Веселий регіт пішов вигоном, доганяючи Ровіцького та двох високих литвинів з обвислими, як у моржів, вусами (З. Тулуб);
Промайнули під насипом кинуті напризволяще круторогі в ярмах, з обвислими товстими ланцюгами (О. Гончар);
Холодний вітер виє, торохтить обвислою покрівлею (В. Кучер);
* Образно. Тьмариться обвисле небо (В. Логвиненко);
// Який незграбно звисає, спадає (про одяг).
Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз (О. Гончар).
3. у знач. прикм. Який відтягся донизу, втративши пружність, еластичність.
Пан Ремба .. плямкав обвислими губами (І. Франко);
Корнієнко почервонів так, що обвислі щоки його зробилися сизими (Григорій Тютюнник);
// Який втратив пружність, стрункість, обважнів.
Гарматій .. підвів над стільцем обвисле, мляве тіло (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)