обвисати
ОБВИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ОБВИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. обвис, обви́снув, ла, ло; док.
1. Звішуючись, опускатися, спадати донизу; звисати додолу.
Майор сидів, блідий, пухнасті вуси обвисли, з кінчика носа краплинами скочувався піт (П. Кочура);
Рибалки переставляють паруси. Мокре полотно обвисає й неприємно хляскає (Ю. Яновський);
Збирання [кукурудзи] треба починати не зволікаючи, поки качани не обвисли (з наук. літ.);
// від чого. Відтягуватися донизу під вагою чого-небудь.
Їхні кишені обвисали від револьверів (П. Панч);
// чим, рідко. Покриватися чим-небудь висячим.
Обвиснуть лози гронами густими (П. Воронько);
// Утрачати первісну форму (про тканину, одяг); витягуватися.
Тканина легка, в красивих узорах і не обвисає в готовому одязі (з газ.);
// на кому – чому і без дод. Незграбно звисати, спадати (про одяг); висіти.
Убрання розпачливо обвисало на тій маленькій похилій постаті (Леся Українка);
Люди відчували себе незручно у військовій формі, обмотки обвисали, гімнастьорки халабудились (Григорій Тютюнник);
Балабушиха глянула на талію. Сіренька сукня обвисла на боках (І. Нечуй-Левицький);
// над чим. Те саме, що нависа́ти 1.
Рукава сорочки він позакочував, штани обвисали над крагами (М. Трублаїні);
* Образно. Обвисали Круті небосхили (Л. Первомайський);
Обвисне тьма, не видно зір; А він жене Хиткий свій човен (П. Грабовський).
2. Утрачаючи пружність, еластичність, відтягатися донизу (про шкіру).
Обличчя його було жовте й виснажене, під очима обвисали набряклі мішки (В. Кучер);
На ній деякою мірою позначився біг часу .. Щоки вже здрябліли й обвисли (Ірина Вільде);
// Безвладно опускатися, падати (від утоми, страху і т. ін.).
Навстріч їм мчить два вершники .. Іванко пильно придивляється, і несподівано руки безсило обвисають (А. Хижняк);
Одно плече він підняв, тоді як друге, мов перебите, обвисло (Панас Мирний);
Руки дитячії З труду обвисли (І. Франко);
// тільки док., перен. Утратити пружність, стрункість постави.
Навіщо він довів себе до такого стану? Обвис, опустився, занехаяний, п'яний, у сіні... (О. Гончар).
3. на кому – чому. Те саме, що повиса́ти.
Йшла вона під руку з високим білявим хлопчиною. Власне, не йшла, а обвисала в нього на руці (В. Речмедін);
Затовк би на смерть дужий Тихін Марка, так Сень одборонив, хоч і набрався стусанів, обвис на руках забіяці (К. Гордієнко).
Словник української мови (СУМ-20)