обер-прокурор
О́БЕР-ПРОКУРО́Р, а, ч., іст.
1. У Росії – службова особа, що очолювала департамент сенату.
2. Службова особа, що очолювала в Росії синод на правах міністра.
Може, великий князь .. довезе про мене звістку і до Петербурга, скаже обер-прокуророві: – От якого я стрів благочинного в Чорнокопитівці! (І. Нечуй-Левицький);
Секретар консисторії приховує жало своєї душі стилем обер-прокурора найсвятішого синоду Побєдоносцева (М. Стельмах).
Словник української мови (СУМ-20)