обида

ОБИ́ДА, и, ж., на кого і без дод., розм.

Те саме, що обра́за.

Він бачив її завжди тиху, спокійну, добру і вгадував, що причиною того була обида (І. Нечуй-Левицький);

Спогади – про останні вечори з нею біля перелазу – викликали тільки обиду на Орину та роздратування (А. Головко).

Значення в інших словниках

1. обида — оби́да іменник жіночого роду образа розм.  Орфографічний словник української мови
2. обида — Оби́да. Образа. Щоби свій самовільний і безправний поступок якось закрити, подали до суду фальшивий донос на посла Пігуляка о обиду чести (Б., 1895, 16, 1) // порівн. пол. obraza — образа; рос. обида — образа.  Українська літературна мова на Буковині
3. обида — ОБРА́ЗА (зневажливе висловлювання, негарний вчинок і т. ін., що спрямовані проти кого-небудь і викликають у нього почуття гіркоти, душевного болю), КРИ́ВДА, ЗНЕВА́ГА розм., ОБИ́ДА розм., ВРА́ЗА (УРА́ЗА) заст., ШВА́БА заст.; АФРО́НТ заст.  Словник синонімів української мови
4. обида — ОБИ́ДА, и, ж., на кого і без додатка, розм. Те саме, що обра́за. Він бачив її завжди тиху, спокійну, добру і вгадував, що причиною того була обида (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах